Читать онлайн «Пригоди Тома Сойєра» Марк Твен

Пригоди Тома Сойера
Марк Твен

Марк Твен (справжне iм’я Семюел Ленгхорн Клеменс; 1835–1910) – видатний американський письменник, журналiст i громадський дiяч. Вiн працював у безлiчi жанрiв – реалiзм, романтизм, гумор, сатира, фiлософська фантастика, публiцистика, створивши чимало чудових творiв, але саме «Пригоди Тома Сойера» найкраще знають i люблять дорослi i юнi читачi в усьому свiтi, ця книга постiйно перевидаеться, за нею поставленi художнi фiльми i мультфiльми. Герой книги – звичайний хлопчисько з маленького провiнцiйного американського мiстечка, такий собi розбишака. Але вiн настiльки привабливий, що його не можна не полюбити.

Марк Твен

Пригоди Тома Сойера

Передмова

Бiльшiсть пригод, описаних у цiй книжцi, сталося насправдi: декотрi – зi мною самим, iншi – з моiми шкiльними товаришами. Гека Фiнна змальовано з життя, Тома Сойера також, але вiн – персонаж не одноосiбний, бо поеднуе в собi риси вдачi трьох хлопцiв, яких я знав, i, отже, належить до мiшаного архiтектурного стилю.

Чуднi забобони, згадуванi далi, були дуже поширенi серед дiтей i негрiв на Заходi за тих часiв, про якi йдеться в цiй оповiдi, – тобто тридцять-сорок рокiв тому.

Хоч моя книжка написана передусiм на розвагу хлопчикам та дiвчаткам, я сподiваюся, що ii залюбки прочитають i дорослi чоловiки та жiнки, бо менi хотiлося б викликати в них приемнi спогади про те, якими були колись вони самi, як почували, думали й розмовляли i в якi дивовижнi iсторii iнодi встрявали.

    Гартфорд, 1876
    Автор

Роздiл І

– Томе!

Анi звуку.

– Томе!

Анi звуку.

– Де ж це вiн, шибеник, подiвся, хотiла б я знати… Томе, озвися!

Анi звуку.

Стара жiнка зсунула вниз окуляри й, дивлячись поверх них, роззирнулася по кiмнатi; потiм пiдняла окуляри на чоло й поглянула з-пiд них. Шукаючи таку дрiбницю, як хлопець, вона майже нiколи не дивилася крiзь скельця: то були параднi окуляри, втiха ii душi, i призначалися вони для «вигляду», а не для дiла, – так само вона могла б дивитися й крiзь двi конфорки з кухонноi плити. Якусь мить стара стояла видимо спантеличена, а тодi промовила – не надто сердито, проте досить голосно, щоб ii почули меблi в кiмнатi:

– Ну стривай, попадешся ти менi в руки!..